Якось на моєму подвір'ї калина за ніч розцвіла.
Зоря Віфлеємська в сузір'ї над світом на небо зійшла.
У сяйві вечірньому гори, у росах весняних земля.
Всі ріки стікаються в море, а сльози кохання - в серця.
З тобою всю долю пройдемо. На двох в нас і добре, і зле.
У вічність любов понесемо, як час цього світу мине.
І доля до нас посміхнеться і віра засяє в серцях.
Недобре, погане минеться, на двох ми поділимо шлях.
У квітах Карпатські долини, у сяйві вечірня зоря.
Як біле суцвіття калини любов в наших душах зросла.
Любов до життя, до Ісуса, що наші серця зігріва.
До нього щоденно горнуся, Він Доля моя і твоя.
Амінь.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Реактор (Вавилонская башня на современный лад) - Сергей Сгибнев Мы так гордимся "высочайшими технологиями" в области ядерной физики! Атомные станции, реакторы, атомные подводные лодки... А зачем? Для того лишь, чтобы, оскалившись пострашнее, ипугать тех, кто за океаном? А они, в свою очередь, так же "страшно" скалятся в нашу сторону. Не будь Библии легко можно было бы поверить, что человек и вправду произошел от обезьяны. Мыслимо ли, истратить столько средств, положить столько жизней... И все для того, чтобы сделать ядерную дубину. Чтобы Геростратовым храмом вспыхнула Хиросима, чтобы полыхнул Чернобыль... А сколько мы еще не знаем! Кто следующий?
