"На свете всё быть может,
Всё то, что может быть…
И быть того не может,
Чего не может быть!"
Прибаутка
Чай, от безделья, а не как,
Знакомое -- на «Иорика»,
(Смотрелось и читалось)
Глядел на берегу чудак,
На череп, в ком осталась,
От времени, лишь желтизна…
Ласкала череп тот волна…
А впереди ждала беда.
Порой, нежданная всегда.
Однако, сам чудак спросил:
«Что привело тебя сюда?»
Вдруг чудо среди бела дня --
Ответил череп: «Болтовня!»
«Я не ослышался никак!» --
Промолвил «про себя» чудак...
На главную примчался площадь.
И должное тому отдать.
Ведь, только начал он вещать,
Всем стало интересно очень.
«Кто пять монет сумеет дать,
Пусть даже не поверит,
Я поведу его туда,
Где говорящий череп!»
Молва дошла до короля.
Как тут не удивиться?
«Но, если, всё это -- «ля-ля» --
Пусть головы лишится!»...
Того, кто пять монет отдал,
Стал за собой вести...
«Что привело тебя сюда?» --
У черепа спросил.
В молчанье, в ожиданье люд.
Комар не пролетит.
И, как не возмутиться тут,
Коль, череп тот… молчит?
Не радует мешок монет.
Был короля указ.
У чудака главы уж нет…
Но, не окончен сказ.
Лежала с черепом глава.
(Такое -- не приснись!)
От черепа, вновь речь-слова,
Когда все разошлись.
А нам припомнится беда,
(Подчас, на злобу дня)
-- «Что привело тебя сюда?»
-- «Всё тоже -- Болтовня!»
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
